Охтирська вечірня (змінна) школа ІІ-ІІІ ступенів

Домашнє насильство:

Рекомендації учасникам навчально-виховного процесу

щодо виявлення та попередження жорстокого поводження з дітьми

   На жаль, публічне обговорення цієї проблеми може продемонструвати тільки те, що на сьогодні суспільство й усі його інститути не в змозі гарантувати безпеку всередині родини всім її членам. Витоки сімейного насильства — у звичаях суспільства, у системі норм і правил щодо поведінки чоловіків і жінок. Суспільство підтримує та винагороджує тих, хто дотримується цих правил, і карає за їх порушення.

   Існування насильства в суспільстві — це значною мірою наслідок так званого «традиційного виховання», коли агресивна поведінка розглядається як єдиний спосіб розв'язання існуючих проблем. За так званого «традиційного виховання» соціалізацію хлопчиків спрямовано не стільки на захист, скільки на прояв агресії щодо оточуючих у критичних ситуацій Дівчаток учать в аналогічних випадках терпіти та пристосовуватися.

    Проте, слід пам'ятати: згідно з документами, ухваленими ООН і ратифікованими нашою країною, «жодна людина, яка перебуває вдома або поза будинком, не повинна піддаватися побиттю, погрозам, прини¬женням або іншим способам впливу, що призводять до емоційних або фізичних ушкоджень». Аналогічні положення містять Конституція України і Кримінальний кодекс. У той же час серед юристів і психологів поширене переконання в тому, що жертва насильства свідомо або підсвідомо жадає насильницьких дій, провокує їх і одержує від них задоволення.

   Крім того, теорія віктимності, якою дотепер керуються правоохоронні органи, покладає саме на жертву злочину відповідальність за те, що їй було скоєно. У рамках цієї теорії діє положення про те, що насильству піддається певний тип людей (і найчастіше це — жінки). Найчастіше цю теорію застосовують під час аналізування злочинів, пов'язаних із сексуальним і так званим домашнім насильством.

   Термін «домашнє насильство» є досить розпливчастим. Не зовсім зрозуміло, яке саме насильство мається на увазі: скоєне кимсь у домашній обстановці чи в певному місці, але членами однієї родини.

Найчастіше, кажучи про домашнє насильство, мають на увазі насильство чоловіка над жінкою (йдеться про подружжя — зареєстрований або цивільний шлюб), батьків над дитиною, дорослої дитини над батьками. Зафіксовано випадки насильства дружин над чоловіками, але такі випадки поодинокі. У будь-якому разі ситуація домашнього насильства (як і робота і подолання цієї кризової ситуації) відбувається за тими самими правилами.

   Під домашнім насильством ми розумітимемо поодиноку або повторювану дію одного із членів родини (чоловіка або дружини, батька або Матері, сина або дочки, інших родичів, друга або подруги), спрямовану на приниження влади та контролю над близькою людиною. Зважаючи на таке визначення, зрозуміло, що існують різні форми насильства (емоційне та сексуальне насильство — образа, залякування, погрози, небажані дотики й примусові сексуальні взаємини — теж є частиною насильницьких дій).

   Найчастіше доводиться стикатися із проявами та наслідками фізичного насильства. Це відбувається тому, що інші види насильства складніше ідентифікувати не тільки жертвам, але й фахівцям, тоді як видимі наслідки фізичного насильства (синці та інші сліди побоїв) змушують оточуючих цікавитися подіями, що відбуваються в родині.

Ознаки можливого насильства, поведінка жертви:

•    замкнутість, відлюдкуватість;

•    небажання спілкуватися, говорити про себе, свої проблеми;

•    сліди побоїв, часті травми, які пояснюються «природними» причинами: «упала у ванні, коли розвішувала білизну», «ударилася об двері» і навіть «упала з ліжка»;

•    втрата звичних інтересів, хобі;

•    постійна напруженість під час спілкування.

   Зрозуміло, ці та інші ознаки не завжди є показниками криміногенної ситуації в родині, але в будь-якому разі така людина потребує підвищенні уваги й особливого ставлення.

Цикли насильства

Насильство (особливо у разі фізичного насильства) розвивається циклічно.

•    Перший період характеризується наростанням психологічного напруження, частими проявами емоційного та інших нефізичних видів насильства.

•    Другий період — власне насильство. Воно може, як відзначалося вище, виражатися в різних формах — від стусана або ляпаса до заподіювання важких травм і вбивства.

•    Третій період (так званий «медовий місяць») — примирення. Кривдник запевняє свою жертву в тому, що він її любить. Він виправдовує свій вчинок у будь-який спосіб («не стримався», «був важкий день», «утомився на роботі» та ін.), дарує подарунки. Жертва вірить кривднику та вибачає йому.

   За якийсь час у родині знову починає наростати психологічне напруження, і цикл повторюється.

   Згодом періоди примирення скорочуються та можуть зникнути зовсім, И періоди насильства — збільшуються. У деяких родинах жінки можуть із точністю до дня тижня визначити початок того або іншого періоду. І саме період примирення створює в жертви ілюзію, що в їхньому житті можливі позитивні зміни.

   Робота з жертвами насильства передбачає володіння певними вміннями та навичками. Зазвичай класному керівнику доводиться працювати із випадками насильства в родині, коли:

•    жертва насильства сама звертається до нього за порадою або по допомогу;

•    за порадою або по допомогу звертаються родичі або знайомі жертви;

•    ознаки можливого насильства в родині є видимими.

Що робити, якщо...

...жертва сексуального насильства сама звертається за порадою або по допомогу?

   У будь-якій ситуації, пов'язаній із насильством, має місце психологічна травма, у тому числі й для того, до кого звернулися за порадою. [тому перша інстинктивна реакція — уникнути розмови або знайти просте і швидке розв'язання проблеми. У цьому разі найкраще направити людину, яка потребує допомоги, у спеціальні центри для постраждалих від насильства, де їм нададуть адекватну допомогу.

Якщо такої служби в місті немає, необхідно дотримуватися таких правил:

1.    Уважно, спокійно й терпляче вислухати того, хто звернувся по допомогу. Дуже важливо, щоб людина мала можливість виговоритися. Не слід її перебивати, але необхідно показувати, що ви уважно слухаєте, кивати, «егежкати» та ін.

2.    Не засуджувати людину, яка звернулася.. Можливо, жертва своєю поведінкою і створила для себе уразливе становище. Але не вона скоїла

 насильницькі дії. Саме той, хто скоїв насильство, зробив цей вибір і скористався своєю силою та уразливістю іншої людини (так само, як ці роблять шахраї, грабіжники та інші злочинці).

3.    Вірте тому, що говорить жертва. Крім того, у вас можуть бути або були схожі переживання. Спогади про власні — забуті, але «не опрацьовані-психологічні травми — можуть бути надзвичайно болючими.

4.    Не намагайтеся зменшити біль людини, яка звернулася. Не треби роз'яснювати їй те, що з нею сталося. Ніхто, крім самої людини, пізнає ситуацію цілком. Не кажіть: «Я Вас розумію». Людина впевнена, що ніхто не в змозі усвідомити всієї глибини її переживань. На її запитання: «Чи розумієте Ви мене?» — слід відповісти: «Я бачу, як Вам зараз важко».

5.    Не можна обвинувачувати. Багато хто готовий саме на жертву покласти відповідальність за те, що трапилося. Практично завжди жертва самі винуватить себе.

6.    Не примушуйте жертву звертатися до правоохоронних органів. Це рішення повинна ухвалити сама людина. Пам'ятайте: тільки їй відомі достеменно всі подробиці її життя; тільки їй обирати заходи боротьби (захисту).

...класний керівник довідався про домашнє насильство і хоче звернутися в міліцію?

   Якщо таке звернення не відповідає намірам жертви, то після приїзду міліції вона може все заперечувати. Тож, узявши на себе відповідальність за життя іншої людини, ви провокуєте розвиток у неї утриманських тенденцій, а це є вкрай небезпечним для людини, яку шляхом насильства вже позбавили контролю над власним життям.

   Краще разом із жертвою обговорити всі «за» і «проти» щодо зверненим (або незвернення) до правоохоронних органів. У разі ухвалення позитивного рішення класний керівник може допомогти жертві скласти заяву й супроводжувати її у відділення.

...за порадою або по допомогу звертаються родичі або знайомі жертви?

   Родичі або знайомі жертви можуть бути безпосередніми свідками насильства, а також мати побічні докази. У будь-якому разі варто намагатися переконати тих, хто звернувся по допомогу, що вам необхідно поговорити із самою жертвою і що, за можливості, їй самій слід звернутися до правоохоронних органів.

   Пам'ятайте: коли ви розмовляєте з кимось про третю особу, то не може¬те оцінювати ситуацію в цілому.

   Родичі або знайомі жертви, які звертаються по допомогу для жертви, зазвичай самі потребують допомоги. Якщо немає можливості одержати консультацію психолога, то можна зробити таке:

•    дізнатися в тих, хто звернувся по допомогу, чому їх так тривожить певна ситуація, що саме привело їх до педагога;

•    обговорити можливі дії щодо поліпшення цієї ситуації.

   Коли класний керівник бачить явні ознаки можливого насильства в родині, необхідно, насамперед, подбати про безпеку жертви. Вона може прийти до вас, ховаючись від переслідування. Важливо з'ясувати, до кого і родичів, друзів, знайомих жертва може звернутися за підтримкою. Якщо у вашому місті немає спеціального притулку, необхідно заздалегідь визначитись щодо можливих шляхів допомоги жертвам насильства.

   У будь-якому разі слід уникати так званих «стереотипів рятування»:

•    відчуття, що ви повинні виправити людину або розв'язати за неї її проблеми;

•    бажання полегшити її завдання;

•    спроб змусити людину за будь-яких умов, попри все почуватися краще;

•    упевненості, що ви повинні переконати людину зробити правильний, на ваш погляд, вибір;

•    почуття провини за дії іншої людини.

   «Стереотипи рятування» є захисною реакцією людської психіки на стресову ситуацію. Багато які з них є традиційними. Проте, їх використання може не лише нашкодити жертві, але й змусити «рятівника» відчувати почуття провини, страху та ін.

   То що ж робити?

1.  Ніколи не допомагайте третій особі, тобто тому, кого не бачили і з ким не обговорювали існуючу ситуацію.

2.    Ніколи не вірте, що людина цілком безпорадна (за винятком тих випадків, коли вона непритомна).

3.    Пропонуйте та допомагайте людям скористатися тими ресурсами, які у них є.

4.    Не перебирайте на себе виконання більшої частини роботи. Вимагайте, щоб людина, яка звернулася до вас, взяла на себе хоча б половину цієї роботи.

5.    Не робіть нічого, чого ви насправді не хочете робити.

   Пам'ятайте! Кожна людина повинна брати на себе відповідальність. За власні почуття, проблеми й учинки.

Робота з тими, хто пережив насильство, часто викликає почуття власної уразливості. Слухаючи емоційні, іноді страшні, розповіді, важки відокремити власні почуття від почуттів оповідача. Слухач також потребу підтримки: йому необхідно відокремити власні почуття від почуттів жертви, зрозуміти, що саме з розказаного вплинуло так сильно.

   Для людини, яка постійно має справу з людськими проблемами  та стражданнями, дуже важливо мати інші, не пов'язані з його роботою заняття: будь-які хобі, захоплення.

   Ви повинні розуміти, що самі є інструментом вашої роботи, тому турбота про себе — важлива частина вашого життя. Свіже повітря, правильні харчування — це не тільки запорука психічного та фізичного здоров'я, а  й гарантія продуктивної роботи.

За даними наукових досліджень, насильство в тій або іншій формі спостерігається в кожній четвертій родині. Близько 30% загальної кількості навмисних убивств відбувається в родині. Половині всіх злочинів, що були скоєні з побутових мотивів (ревнощі, алкоголізм, хуліганство тощо), передують тривалі сімейні конфлікти.

   Соціологічні опитування свідчать про те, що 40% жертв насильства не звертаються до правоохоронних органів через невір'я в їхню спроможність розкрити злочин, покарати винного, а також через повну незахищеність,  і, як правило, матеріальну або іншу залежність від насильника.

   Що стосується дітей — жертв насильства в родині, то вони перебувають ще й у правовій залежності від тих, хто скоює щодо них насильницькі дії їхніми мучителями, як правило, є батьки, які згідно з законом зобов'язані представляти та захищати права й законні інтереси своїх дітей.

   Багато для кого результатом побиття стає смерть. Тому досить поширеним явищем є втеча дітей із дому, зумовлена бажанням від власних батьків; тисячі неповнолітніх перебувають у розшуку. Від жорстокого поводження у родині потерпають в основному діти у віці 6—7 років; 60—70% таких дітей, яких постійно б'ють (батьки, вітчими, мачухи, співмешканці матері або батька), відстають у розвитку, страждають на різні фізичні та психоемоційні розлади. Багато хто з них стає жертвами «п'яної педагогіки», яка має трагічні для дитини наслідки. Нерідко батьки не тільки самі пиячать, але й залучають до цього своїх дітей, разом із ними вживають спиртні напої або наркотичні речовини.

Діагностика дитини

   Для того щоб підтвердити або спростувати припущення про те, що дитина потерпає від насильства, пропонуємо елементарну діагностику дитини.

Емоційний стан:

низька самооцінка, пасивність; знижене емоційне тло, апатія, страхи; занепокоєння, підвищена тривожність; депресивні стани,сум.

Поведінка:

опозиційна, запобіглива, регресивна; відповідальність, що не є характерною для цього віку; саморуйнівна поведінка (заподіяння  каліцтв собі,  суїцид альні думки);

виникнення різного роду відхилень у поведінці: агресія, дезадаптація адиктивна, девіантна, делінквентна поведінка

Інтелект:

•    зниження або повна втрата інтересу до школи;

•    затримка або різке зниження рівня інтелектуального розвитку;

•    зниження пізнавальної мотивації і як наслідок — стійка шкільна неуспішність;

•    порушення мовного розвитку;

•    загальмованість у відповідях, під час виконання завдань;

•    труднощі у запам'ятовуванні, концентрації уваги.

Взаємини з оточуючими:

•    невміння спілкуватися з людьми, дружити;

•    відсутність друзів або надмірно нерозбірлива дружелюбність;

•    прагнення у будь-який спосіб (аж до нанесення самоушкоджень) привернути увагу дорослих або уникання дорослих, підозрілість і недовіра до них;

•    потреба у пещенні й увазі або замкнутість, прагнення до самотності;

•    агресивність та імпульсивність щодо дорослих, однолітків; роль «цапа-відбувайла».

Фізичний стан:

•    маленький зріст, недостатня вага;

•    гігієнічна занедбаність, неохайний вигляд;   

•    психосоматичні захворювання, неврози;

•    постійний голод та/або спрага;

•    мастурбація.

   Якщо в поведінці дитини було виявлено вказані вище ознаки, пропонуємо скористатися наведеним далі алгоритмом дій дорослого.

Що повинен знати й уміти педагог для надання допомоги дитині, яка постраждала від жорстокості й насильства

•    Закони про захист прав дитини.

•    Організації, куди можна звернутися для захисту дитини (органи внутрішніх справ, охорони здоров'я, опіки й піклування за місцем фактичного проживання дитини, громадські правозахисні організації).

•    Установи, що надають психологічну допомогу дітям

•    Ознаки, характерні для різних видів насильства, у тому числі фізич¬ні ушкодження й поведінкові відхилення.

•    Особливості поведінки батьків або піклувальників, що дозволяють запідозрити жорстокість стосовно дитини.

•    Наслідки жорстокого поводження, насильства: психологічні, емоційні, інтелектуальні, поведінкові та ін.

•    Знати правила організації спілкування, налагодження контакту (уміти спілкуватися з дітьми та уважно вислухати дитину, незалежно від того, підтверджує чи заперечує вона жорстоке поводження)! Знати й уміти надати професійно грамотні рекомендації батькам, діти яких зазнали жорстокого поводження чи насильства з боку дорослих або однолітків.

•    Бути чесним з родиною, докладно роз'яснювати батькам причину розмови з ними.

Послідовність дій педагогів

   Спробуйте «розговорити» дитину, установити контакт, довірчі взаємини з нею. Надайте емоційну підтримку. Слід пам'ятати про те, що дорослий повинен продемонструвати дитині інтерес, дружелюбність, щирість, теплоту й емпатію. У такому разі дитина відчує, що цей дорослий насправді чує та розуміє її думки і почуття. Огляньте ушкодження. Не відправляй додому, якщо дитина боїться туди повертатися. Якщо немає можливості влаштувати дитину на ночівлю до родичів або в інше безпечне місце, необхідно звернутися:

1)    до міліції або прокуратури, якщо дії батьків є злочинними. Найчастіше має місце поєднання неналежного виконання обов'язків з виховані дитини із жорстоким поводженням;

2)    до травмпункту або іншого медичного закладу, де нададуть необхідну медичну допомогу та зафіксують травми;

3)    до органу опіки й піклування за місцем фактичного проживання дитини, якщо батьки належать до «групи ризику» через алкоголізм, наркоманію або психічні захворювання і неможливо їх навчити батьківських навичок;

4)    за консультацією до психолога, соціального педагога з метою:

• діагностичного обстеження дитини та всієї родини для встановлення причин наявних у дитини порушень (домашнє насильство алкоголізм, наркоманія, асоціальна поведінка батьків,  психічні захворювання);

•    організації й проведення блоку корекційних занять із дитиною та батьками з навчання навичок адекватної взаємодії в умовах сімейного виховання;

•    навчання батьків ненасильницьких методів виховання, прийомів релаксації та способів зняття нервово-психічного напруження.

Особливості поведінки батьків або осіб, які їх заміняють, що дозволяють запідозрити жорстокість стосовно дитини:

•    суперечливі, плутані пояснення причин травмування дитини й небажання внести ясність у те, що сталося;

•    небажання або несвоєчасне звернення по медичну допомогу або якщо ініціатива у зверненні по допомогу належить сторонній особі;

•    обвинувачення в травмах самої дитини;

•    неадекватна реакція батьків на тяжкість ушкодження, прагнення до його перебільшення або зменшення;

•    відсутність стурбованості за долю дитини;

•    неуважність, відсутність пещення та емоційної підтримки в поводженні з дитиною;

•    стурбованість щодо власних проблем, що не стосуються здоров'я дитини;

•    розповіді про те, як їх карали в дитинстві;

•    ознаки психічних розладів у поведінці або прояви патологічних рис характеру (агресивності, збудженості, неадекватності та ін.).

Психолого-педагогічні правила організації спілкування між учителем і учнями

1. Будьте уважними до своїх учнів, відзначайте найменші зміни в їхній поведінці, будь-які відхилення від норми. Пильної уваги вчителів і батьків вимагають «раптові» зміни в поведінці.

2. Зверніть увагу на зміну працездатності учня (не може тривалий час працювати без відволікань і помилок через швидке зростання стомлюваності).

3. Не можна квапитися з висновками: виявляйте терпіння, доброзичливість стосовно учня. Поспостерігайте за дитиною, поговоріть із її батьками.

4.    Будьте об'єктивними не тільки під час загального оцінювання учня, але й у ситуації, що склалася. Не піддавайтеся емоціям, почуттям, які заважають розв'язанню проблеми.

5.    Слідкуйте за психологічною атмосферою в класі. Для цього необхідно:спостерігати за дітьми й звертати увагу на їхню поведінку; розуміти погляд, вираз обличчя дітей, їхні міміку та жести; уміти порівнювати психологічну атмосферу сьогодення із учорашньою.

6.    Щиро цікавтеся життям своїх учнів. Ставтеся співчутливо до думок і бажань дітей: не чіпляйтеся, не намагайтеся «переробити», не критикуйте, частіше хваліть!

   Як учителям, так і близьким дорослим не можна забувати про фізичні й емоційні травми, яких зазнають діти від спрямованої проти них злості, ненависті. Отже, сприймайте дітей з відкритою душею, гарячим серцем, добротою; вселяйте в дитячі душі надію, віру в завтрашній день!

   Будьте пильними! Не залишайте поза увагою особливості поведін¬ки батьків і дітей! Ставтеся до дітей, які постраждали від насильства та жорстокого поводження, з особливою любов'ю та ніжністю, дбайливістю, добротою!